Біографія
«Я слухаю.
Я думаю.
Живу!
Несамохіть торкаю струни ліри.
Я дихаю – життя п’янкі ефіри
Пробуджують уяви куряву.
Я сонцю довіряюся,
Вітрам, уранішнім трояндовим зірницям…
Та не прощаю гнів і жаль – на лицях,
Не забуваю холоду – словам!».
(М. Дружко. «Живу»).
Марія Дружко народилася в 1983 році в селищі Карнаухівка Дніпропетровської області. Закінчивши середню школу №38 із золотою медаллю, дівчина вступила до Дніпропетровського національного університету, закінчила його в 2005 р. Творчим стартом для Марії стало коло друзів у дніпропетровському дитячому кіноцентрі «Веснянка» та членство у Спілці творчо обдарованих дітей Дніпропетровщини. «У той період, — пригадує вона, — Ми брали участь у різних громадських та творчих заходах, їздили до Києва, Одеси та інших міст!». Тож не дивно, що Марія Дружко є лауреатом премії обласної державної адміністрації «Обдаровані діти — надія України» (1999, 2000 рр.), лауреатом всеукраїнського літературно-мистецького віча «Собори наших душ» імені Олеся Гончара (1998, 1999, 2000 рр.) та міжнародного конкурсу «Морський коньок» (1998 р); лауреатом обласної премії творчо обдарованої молоді ( 2003, 2004 рр.)
Паралельно з мандрами була наполеглива робота з дніпропетровськими письменниками, з-поміж яких значну роль у формуванні творчого досвіду Марії відіграв Микола Антонович Миколаєнко, мудрий учитель і порадник не одного вітчизняного письменника, добра і щедра людина з великим серцем, повним поезії та любові до ближнього. Відтак поступово, титла за титлою, народжувалися поезії Марії Дружко. І це незважаючи на значні проблеми зі здоров’ям. От що писав з цього приводу дніпропетровський поет Григорій Бідняк: «Вірші Марії Дружко з’явилися з безмежжя ночі. І це тому, що поетеса з п’яти років не бачить світу: ні неба, ні зірок, ні розквітлої яблуньки. Проте внутрішнім зором бачить все, що діється навколо. З дитинства пише вірші. Своєю поезією і саме через поезію Марійка прагне вирватись з безмежжя ночі, побачити світло сонця, чаруючу красу землі:
Нап’юся неба, надивлюся сонця, Забрьохаюсь у вранішній росі…
Не кожен зрячий спроможний так відчути навколишній світ. Надзвичайно багата уява Марійки народжує яскраві образи:
Розхлюпав ранок молоко туману, Стьмяніли зорі в глибині небес…
Дивуєшся не лише її поезії, а ще й тому, що ця дівчина чудово грає на роялі, сама пише музику. Марія Дружко має справжнє творче обдарування.
Сама ж Марія пише про своє життя так:
Коли сонних садів мандоліну
Юний Березень ніжно ладнав,
Принесла мене зграя шпачина
У відлуннях святешніх октав.
І хоч хуга світи заступила,
Крізь морозяні пальці її
Брунькувалась усе ж моя сила,
Проростали надії мої.
Споришевих стежок не шукаю,
Тільки ту, що від Бога дана,
Кропивою, гірким молочаєм
Поросла нехай густо вона…
Хай глуха озивається злива,
Серце гра на мажорах струні,
Бо життя — нерозгадане диво,
Бо мотиви шпачині в мені.
Вступ до Національної спілки письменників України, який відбувся у квітні 2003 року, письменниця сприймає, як нову сходинку на творчому шляху, сходинку але не фініш. «Сьогодні, коли за душею маю три поетичні збірки, я почала відчувати смак і до прози, — зізнається дівчина. — У житті є таке, що важко передати поетичним словом. До того ж, у прозі також є своя ритміка, мелодія. Щодо поезії, то й тут безмежний простір для пошуку, для створення нового у поєднанні з древнім». Серед новинок, представлених у доробку Марії Дружко, є розробка жанрів симфонії та сюїти у віршах. Як відомо, сюїта і симфонія — давні музичні жанри. Однак трансформація їх у словесне мистецтво — явище не таке вже й розповсюджене. Крім того, приклад Марійчиних літературних авторитетів (Ліни Костенко, Миколи Вінграновського, Василя Стуса, Марини Цвітаєвої, Володимира Маяковського) надихає її на нові творчі ідеї. «Вважаю, що для людини мистецтва найважливішим є рух вперед. — каже письменниця. — Про це, гадаю, не двозначно сказав ще Гете у своєму «Фаусті». Якщо митець захоче зупинити мить, аби насолодитися досягнутим, неминуче настане його творчий крах».
Про тематичну своєрідність своєї поезії Марія Дружко пише:
«Одним з головних завдань літератури я вважаю виховання свідомого громадянина своєї держави та людини гуманної, миролюбної. Тому-то пробую свої сили у громадський ліриці («Жорстокий рай», «Україні», «Триптих» тощо), тематика якої: виступ проти відмови від Батьківщини, корупції та розпалювання воєн. Крім того, приділяю увагу філософському спрямуванню творів — звідси і наявність поезій — медитацій спрямованих на переосмислення власного існування та життя оточуючих у контексті вічності, Всесвіту, де важко визначити грань між «Я» автора та ліричного героя («Божевільна», «Поет і свічка», «Сіва», «Казка», «Зерна», «Вогонь і сонях» тощо). Пошуки гармонії з природою спричинилися до написання творів у ключі пейзажної лірики, серед яких найяскравішим є «Симфонія в переспівах весни», а також «Світанкова проща», «Псалми світанню», «Диво», «Жмуток сонця шафранного». Основна тема цих творів — взаємозв’язок природи та внутрішнього світу людини. Дотримання традицій римування не перешкоджає мені урізноманітнювати поетичну форму творів. Тож, крім звичного катрена, послуговуюся сонетом, октавою, тріолетом («Цвітаєвські тріолети») та ін.
Важливими особливостями своєї творчості на даному етапі вважаю психологізм та глибоке поєднання слова і ритму — музики та поезії. Як результат — поява жанрів віршованої сюїти, симфонії у віршах».
Від себе додам, що Марія не зупиняється на ліричних жанрах, а розпочала освоювати епос — пише казки та оповідання для дітей і дорослих.
Керівник молодіжного літературно-мистецького клубу «VIVART».
Член Національної спілки письменників України.
БІБЛІОГРАФІЯ:
- Дружко М. Журливі журавлі: Поезії — Дніпропетровськ: Поліграфіст. – 2000. – 30с.;
- Дружко М. Сонячна соната: Поезії — Дніпропетровськ: Поліграфіст. – 2001. – 42с.;
- Дружко М. Камертони душі: Поезії — Дніпропетровськ: ІМА–Прес. – 2003. – 64с.
- Дружко М. Казочка про рукавички /Мал.В.Грінченка. – Дніпропетровськ. – 2005.