Дніпродзержинськ – колишнє Кам’янське – промисловий велетень з ознаками занедбаної периферії, зовнішній портрет якого всіма ознаками нагадує екологічно хворого трудягу з більшовицькими паспортними даними, інколи несміливо дістає зі скриньки старенькі довідки про козацьке минуле, пишається своїми земляками, авторитетно знаними за кордоном, хизується приналежністю до спортивних та культурних досягнень, шукає і виставляє в Інтернеті якісь сенсації.

І чомусь дуже рідко звертається до своїх легенд, які передаються з уст в уста десятками поколінь або придумані в останні роки для того, аби віднайти власні родзинки.

Існування і довге життя легенд – ознака любові до конкретної місцини чи людей, які будь-коли тут жили.

Я б поділила їх на найдавніші, частіше пов’язані з місцинами в навколишніх селах та навколо них, радянського періоду та останніх років.

Важко відрізнити – де бувальщина, де фантазії, які стали фольклором, де відверта неправда.

Але ніхто не завадить у їх пошуку, систематизації, розповсюдженні для пробудження інтересу молоді і ностальгічних спогадів городян старшого покоління.

Найдавніші:

РОМАНКОВЕ:

• Про юного князя Романка
• Про лютого ревнивого козака Романа
• Про Кобиляче горло
• Про Бабин рів
• Про Самишину балку і схованки жителів від монголо-татар
• Про стояння на колінах у храмі цариці Катерини Другої
• Ведмеже урочище в Романковому, до нього підходили плавні і ведмеді

АУЛИ:

• Про криницю монголо-татар
• Про подорож Катерини Другої та зупинку кораблів на мілині
• Про крадіжку царського трону Миколи Другого

Річка ОРІЛЬ:

• Про Змія Горинича, який проорав хвостом рівчак

КАМ’ЯНСЬКЕ:

• Про козака Камеона
• Про козака Коліуса (Коліуша)
• Про Вовче горло
• Про бережанських дівчат
• Про Прометея
• Про підземелля

КАРНАУХІВКА:

• Про козака Карнауха
• Про Божу гору і Бога
• Про святу Варвару, яка врятувала від морової язви

ТРИТУЗНЕ:

• Про козака Тритуза

ТАРОМСЬКЕ:

• Про розбиті кам’яні дороги і місцеві податки

ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬК:

• Про будинок зі шпилем
• Про піонерів-героїв Т.Куца і В.Дундука
• Про підняття червоного прапора на парашутній вежі
• Матч смерті
• Про Брежнєва

АНОМАЛЬНІ МІСЦЯ:

• Перехрестя-трикутник вул. Чапаєва – проспект Аношкіна
• Курилівка – місце падіння літаків у серпні 1979 року

Легенди КАРНАУХІВКИ:

Легенда про Бога.
БОЖА ГОРА розташована в південно-східній частині Карнаухівки на межі з Таромським. На ній козаки, відправляючись у далекий похід, молились Богу, адже поруч був Великий шлях. Але селяни ніколи не їздили низом до Кам’янського на базар, бо нижня дорога була кам’яною, й воли розбивали ноги. Вони їздили в об’їзд через сучасну станцію Баглій, а там лише випасали худобу.

Збереглися перекази, що на Божій горі першим оселився чоловік високого зросту, чорноволосий, з довгою бородою. Його прозвали Бог. Жив він не самотньо, а мав сім’ю. Ходили дивитись на нього з усієї околиці. Ним міг бути козак Сергій Найда на прізвисько Дід Бог через своє багатство. Проживав на горі і допомагав бідним.

На Божій горі була збудована церква СВЯТОЇ ВАРВАРИ, яка врятувала селян від епідемії морової язви. Сучасний район вул. Межевої.

Про козака Карнауха.
Першопоселенцем села був козак Карнноух чи карнаух (безвухий). Був ще той вояка, і в боях чи то вуха пообморожував чи йому їх обкарнали в бою.

ТРИТУЗНЕ – село, колишній козацький зимівник (1740), названий на честь запорожця Семененка Данила на прізвисько Тритуз. За легендою – козак мав трьох синів, якими дуже пишався як тузами.

ТАРОМСЬКЕ пролягяло на шляху від Кам’янського через Тритузне, Карнаухівку до Катеринослава. Дорога була нерівною, гористою, вимощеною камінням. І місцеві мешканці не прагнули її вирівняти, бо мали на ній непоганий заробіток.

За легендою – переповнені вози торохтіли по дорозі, видаючи звуки, схожі на «тарам-тарам», що й дало назву поселенню. Дерев’яні колеса ламалися, вози перекидалися, половину краму падало на землю… і залишалося селянам як плата за транзит. Можливо,звідти й пішло прислів’я :що з воза впало, те пропало.

Про козака Романа.
Козак Роман, повернувшись додому, застав свою невірну дружину в обіймах татарина. Покаравши чужинця, Роман намотав на руку жіночу косу, сів на коня і погнав його до сторожового поста, щоб розрахуватися з тим, хто пропустив ворога. Місце, де знесилена дружина впала замертво, стали називати Коса Забора. Біля затоки Кобилячої впав загнаний кінь, і Роман перерізав йому горло, щоб не мучився. З того часу затоку назвали Кобилячим горлом. Добравшись до поста, на якому чергував козак Мусій Панько, Роман зарубав його шаблею. Згодом острів, де знаходився пост, почали називати Мусієвим Самосійкою, а село, яке виникло навпроти нього на лівому березі Дніпра, Паньківкою…

РОМАНКО – легендарний князь Роман Святославович (Красний), онук Ярослава Мудрого, вбитий половцями 1079 р.

ДУРНА ЯМА – озеро в Романківських плавнях , пов’язане підземними водами із затокою Стариця, постійно підтримувало свій рівень води. Подорожні його сторонилися через чутки, що воно затягувало людей і навіть коней з возами.Затоплене Дніпродзержинським водосховищем.

КАТЕРИНА ДРУГА – російська імператриця, вроджена німкеня, у травні 1787 побувала в нашому краї, подорожуючи по Малоросії після руйнування Запорізької Січі, їхала офіційно закладати нове стольне місто , пізніше назване Катеринославом( тепер Дніпропетровськ). Поблизу села Романкового, поруч із степовим шинком козака Галайди, відбулася історична подія європейського значення: на реалізацію так званого «грецького проекту» для зустрічі з Катериною ІІ прибув австрійський імператор Йосип ІІ. Монархи обговорювали розподіл європейської частини Туреччини між Росією, Францією та Австрією і створення грецької імперії, корона якої мала дістатись онуку Катерини ІІ. Росії претендувала на Крим, Очаків, деякі острови Іонічного архіпелагу, Австрії призначалась Валахія, Сербія, Істрія і Венеціанська Далмація, Франції – Єгипет. Вінценосні особи молилися, стоячи на колінах у козацькому храмі Святого Успіння, про що романківців берегли довгу пам'ять. На стінах дерев’яної церкви була встановлена відповідна табличка. Коли громада вирішила спорудити на тому місці кам’яний храм, стара церква була розібрана й разом з пам’ятною табличкою продана в одне із сіл нинішнього Криничанського району, де простояла до радянських часів. Допитливі краєзнавці міста прагнуть встановити точне місце, де знаходились і храм, і шинок Галайди.

КАМІОН – за легендою – козак-першопоселенець на території зимівника, який начебто за його іменем і став називатись Кам’янським. У музеї історії міста є навіть портрет Каміона, написаний відомим художником, нашим земляком Овчинніковим. По сусідству з Кам’янським були й інші зимівники, які дали назви селам, які територіально увійшли до міста – Романкове, Тритузне, Карнаухівка.

КОЛЕУСІВСЬКА гора – верхня частина села Кам’янського, спускалась до Водяної балки. За легендою її назва походила від імені козака-першопоселенця Коліуса (Коліуша). Прізвище довгий час було дуже поширеним серед мешканців вулиці.Вулиця була адміністративним кордоном між Кам’янським та Тритузним.

Насправді, був такий козак, одержав ділянку землі за бойові подвиги. Оселився на горі, а навколо нього швидко з’явився хутір. Вулиця густозаселена й досі. Козацька хата стояла до 1960-1970 років. Зараз на її знаходиться клуб ДКХЗ з бібліотекою.

ВОВЧЕ ГОРЛО – урочище, що поділяло село Кам’янське зі східною околицею Краснопілля, мало глибину від аршина до 89 футів. Стічні води, що протікали урочищем, ніби провалювалися під землю в карстову ущелину в кам’янистій поверхні, що асоціювалося з горлом, в яке потрапляє рідина. Взимку по льоду з лісу приходили вовки й підкрадалися до сільських дворів. А на схилах урочища росло багато отруйних вовчих ягід. Під час спорудження мостового переходу через Дніпро будівельники вдало використали урочище під зручну автомобільну розв’язку (в кінці проспекту Пеліна).

ПРОМЕТЕЙ.
У 1920 році металурги вирішили увічнити память своїх загиблих товаришів. Талановитий художник О.Я.Сокіл, який працював начальником ремонтно-будівельного цеху на заводі, запропонував зробити символом боротьби за радянську владу титана Прометея, який приніс вогонь людям, не злякавшись могутнього Зевса. Заводчани підтримали ідею скульптора. І незабаром відлили монумент у одному з цехів. Та встановити його на постамент вдалося лише в 1922 році.