Новокшенов Микола Сидорович народився в 1924 р. в с. Чаплинка Царичанського району Дніпропетровської області. Закінчив школу акушерсько-фельдшерську. З 1931 року живе в Дніпродзержинську.

Автор поетичних збірок: «Первопуток», «Восхождение», «Гори, гори ясно».

Лікар лікує рани людей, а поет їх душі. І кожен береться за свою гуманну працю за велінням серця. У долі Миколи Сидоровича НОВОКШЕНОВА, ці два визнання сплелися в тугий вузол і однаково дорогі йому.

Вірші Микола Новокшенов писав з дитинства. Друкувався в періодичних виданнях України і Білорусії, в журналах «Неман», «Радуга», «Нева», «Новый мир». Видані три збірки віршів: «Первопуток», «Восхождение» (1973), «Гори, гори ясно» (1993).

Його творчість відрізняє самобутність, образність поетичного мислення, світлий ліризм, глибина і щедрість відчуттів, своєрідна співучість.

Опять земля в шелка одета,
Луга ромашкой белой вышиты
Мой светлый мир, моя планета
Какою молодостью дышишь ты.
* * *

Разговорился звездопад,
И вся земля пропахла августом.
Березы в древних позах аистов
В полях, задумавшись, стоят.
* * *

Деревья,
как стеклянные, стоят:
Сковала ветви мартовская наледь.
Но каждый ствол
по горло соком налит
И в каждой почке –
Яростный заряд.

Поет народився в Чаплинкі Царичанського району, в красивому і пісенному краю, про яке, схвильовано, розказує у віршах.

У днепровской голубой излуки
Шорох, шепот летних вечеров.
Здесь я рос, загадочные звуки
Собирал в тугие гроздья слов

У 1993 році в Дніпропетровському книжковому видавництві «Южная пальмира» вийшла 3-я збірка віршів під назвою «Гори, гори ясно», до якого увійшли вірші різних років. Тематика їх різноманітна – від пережитого в юності – до тривожного дихання наших днів.

Ослепленные солнцем иллюзий
Мутным солнцем побед и потерь.
Завязали мы гордиев узел,
Развязать бы его нам теперь.
Раскаленное наше столетье
Ненавидя, страдая, любя,
В сатанинские уголья эти
Мы ведь сами повергли тебя.

Про що б, не писав поет, за рядками його віршів завжди відчувається гаряче серце небайдужої людини.

Жизнь моя,
ты ходила на плаху,
ты сгорала в безумстве огня
подвергала сомненьям
и страху
и жестоким страданьям меня.
В черный омут меня опускала
в глубину –
ни просвета, ни дна –
и на гребень опять поднимала
вдохновенья крутая волна…
Но от истины некуда деться
Ни к чему заводить разговор:
Я ведь сам, по велению сердца
Поднимался на жаркий костер.

БІБЛІОГРАФІЯ:

1. Новокшенов Н. С. Первопуток: Стихи. – Днепропетровск: Книгоиздат. – 1963. – 55с.
2. Новокшенов Н. С. Восхождение: Стихи. – Дніпропетровськ: Промінь. – 1973. – 63с.
3. Нолвокшенов Н. Гори, гори ясно. – Днепропетровск: Южная Пальмира. – 1983. – 103с.

* * *

Котляр О. Дві пісні серця: Ювілей М.Новокшенова // Дзержинець. – 1984. – 25 листопада
Ніби звучить мелодія: М. Новокшенов // Дзержинець. – 1984. – 13 листопада.