Олена Ган російська письменниця.

З 1830 р. по 1840 р. проживала в Романково. Друкувалася під псевдонімом «Зенеїда Р-ва».

Автор книг: «Утбала», «Суд света», «Медальон», «Записки одинокой больной на теплых водах», «Теофания Аббиаджио», «Идеал» та ін.

Повне зібрання творів О. Ган в 4-х Т. було видане в Петербурзі в 1843, 1905, 1909 роках.

Похована в Одесі.

Він стоїть непереможний та гордий! Ні окови, ні ланцюги, ні боги всемогутні, не зігнули його, не зламали. Він – переможець! Він – вільний дух народу. Ніколи не схилить він голови. У самому центрі Дніпродзержинська стоїть титан і герой Прометей, символізуючи свободу, рівність, братство.

…А колись тут важко було знайти навіть маленький острівець зелені. Чорні будинки, чорний бруд під ногами. Чорні, виснажені потребою і непосильною працею особи робітників. І в цьому глухому, покинутому «казенному селі, брудному, гнилому, з дітьми і книгами» жила і творила з 1830 по 1840 рр. російська письменниця 30-40-х років XIX ст. Олена Андріївна ГАН.

«Незвичайною жінкою», назвав її в одній з своєї статі В. Г. Бєлінський, – російська література по праву може гордитися її ім'ям, її творами. Жодна з російських письменниць не володіла такою силою думки, таким тактом дійсності, таким чудовим талантом, – писав критик про Олену Ган.

«У цій жінці», – писав в «Сучаснику» в 1852 р. І. Тургенєв – було справжнє і гарячіше російське серце – серце «російської Жорж Санд».

Під псевдонімом «Зенеїда Р-ва» до російської літератури XIX сторіччя увійшла 24-річна Олена Андріївна Ган. Вона народилася 23 січня 1814 року в с. Ржищево на Київщині. Її батько А.М. Фадєєв служив головою в конторі іноземних переселенців в Катеринославі. Мати – княжна О.П. Долгорукова – любитель поезії, виховувала в дітях любов до літератури і образотворчого мистецтва. Олена виросла людиною широких культурних інтересів, високо цінувала літературну творчість.

Після невдалого заміжжя в 1830 році 16-річна Олена виходить заміж за старшого її на 15 років офіцера Петра Гана, і переїздить жити в Романково. Невеселі думки про жіночу долю все частіше опановують молодою жінкою, викликали в чутливій душі гостру потребу в літературній творчості.

Знайомство з редактором «Библиотеки для чтения» О. Сеньковським, яке відбулося в 1836 році в Петербурзі, стало важливою подією в житті Олени Андріївни.

Вона всім серцем віддається літературній діяльності. За неповні 6 років створено 11 прозаїчних творів, серед яких: «Утбала», «Суд света», «Медальон», «Записки одинокой больной на теплых водах», «Теофания Аббиаджио», «Идеал» та ін.

Читачі і критика відзначила талант письменниці, яка в своїй творчості закликала до чистоти відчуттів і відносин між людьми, до боротьби із фальшю і лицемірством, що панували в провінційному «вищому світі».

Цій надзвичайно талановитій жінці наказано долею – зробити два подвиги: подвиг творчості і подвиг материнства. Вона подарувала миру не менш талановитих дочок: Олена Петрівна Блаватська стала легендою світової літератури і теософії. Віра Петрівна Желіховська виросла в популярну дитячу письменницю.

У березні 1842 р. в журналі «Отечественные записки» була надрукована повість Олени Ган «Напрасный дар», що по суті стала її «лебединою» піснею. 6 липня 1842 року письменниця на 29 році життя померла. На одеському кладовищі з'явилася ще одна могила, на якій вирізані рядки з її останнього твору «Напрасный дар»:

«Сила души убила жизнь…
Она превращала в песни слезы
И вздохи свои…»

Їй було всього 28 років, пішла з життя в розквіті свого літературного таланту, так і не побачивши своїх творів. Перше повне зібрання творів Олени Ган в 4-х томах було видане в Петербурзі в 1843 році, а в 1905 і 1909 роках його перевидання і до сьогоднішнього дня є бібліографічною рідкістю.

У 1986 році видавництво «Современник» випустило збірку прози російських письменниць першої половини XIX століття «Дача на петергофской дороге» – М., 1986. Разом з творами З. Волконської, Н. Дурової, Е. Кологривової, М. Жукової, Ю. Жадовської, А. Панаєвої в збірку включена повість Олени Ган «Суд света», яка багато в чому автобіографічна. Тут письменниця у розпалі свого творчого успіху, популярності, що росте, виказала всю гіркоту незрозумілості, біль духовної нероздільності. Така доля і головної героїні повісті – генеральської дружини Зінаїди, яку, мабуть, не випадково письменниця нарекла ім'ям, вибраним для власного псевдоніма. Як видно вже із заголовка, твір відноситься до різновиду Т. М. радянських повістей.

Жертвою світських переїздів стає Зінаїда Петрівна, винна лише в своїй не пересічності та в частці зневаги світським лихослів’ям. І на неї обмовляють, що називається, в своє задоволення, чорнять репутацію, придумують за її адресою всілякі небилиці. Жертвою пересудів стає і покохавший Зінаїду поручик Влодинський. Він засліплений спровокованими ревнощами, бажанням помститися, і вбиває на дуелі свого нібито суперника, що виявився братом Зінаїди. Загинула і героїня. Так жорстоко розправився світ з абсолютно безневинними людьми, що осмілилися хоч трохи відрізнятися від «світської черні» чистотою відчуттів, піднесеністю ідеалів. «Но не бойтесь этого неправедного суда», – вигукує вустами своєї героїні письменниця на закінчення – «Он раб сильного и губит только слабого». Знаходьте сили протистояти удаванню, фальші, знаходьте сили залишатися собою під гнітом позбавляючи людяності обставин – таке значення трагічної світської історії. Він виражає і життєве, і творче кредо письменниці.

БІБЛІОГРАФІЯ:

1.  Ган Е. Суд света: повесть// Дача на петергофской дороге: сборник прозы русских писательниц первой половины XIX века. –М.: Современник. – 1986. – с.:234-336