Чегорка Олександр Тимофійович
Чегорка Олександр Тимофійович
«Слово і колір
В єдиному просторі
Народжуються
І, Світ цей на частини
Ділячи
Його сутність
Знов у собі відбудовую»
Олександра Чегорку називають художником від Бога. Порівнюють з поетом Василем Стусом. Сперечаються про те, як точніше позначити стиль його живопису: концептуальне мистецтво або національно - космічний енергетизм. Але все це після .. Після того, як онімів від такого живого, справжнього, видимого відчуття душі, подивляться на його картини. І віє від його робіт вселенською тишею, спокійним розумінням - визнанням художника - ТАК влаштований світ, ТАК ми примиряємося з ним, з Богом і з собою, ТАК осягаємо істину, ТАК прості і великі символи народної творчості проникають в душу, об'єднують з природою, етносом: травинкою - легендою, піснею від дідів - прадідів, першим батьківським словом "дитинко моя".
Олександр Чегорка - учасник престижних всеукраїнських виставок, художник, що дає привід для суперечок критиків на багато років вперед, відкриває собі, нам, світові сенс буття.
Глибина і тиша думки, фарб, слова (Олександр ще й пише дивно тонкі і світлі мініатюри - прозою чи що? Віршами?) - Це не тільки суть його творчості, тиша - суть його особистості. Простий, сором'язливий, світло дарує. Він завжди говорить щиро, навіть гаряче, але відчувається, співрозмовнику дістається лише мала частина того величезного незбагненного світу, яким будуть наповнені нові проекти. Після найцікавіших спільних робіт зі скульптором Г. Хачатряном, художником С. Лаушкіним, балетмейстером А. Бедичевим та ін.
І ми повинні обов'язково встигнути зрозуміти і прийняти висоту творчості Олександра Чегоркі, як розуміємо ті слова українські, які не можуть мати точного перекладу ні на одну мову: сонцелет, упокореність, непромінальність ...
(Зі статті журналіста І.Уварової)
«Картина повинна випромінювати світло-
таємне світло існуваня Всесвіту,
світло людської самотності в безмежжі
космосу»
(Чегорка О. Т.)
Олександр Тимофійович Чегорка народився у м. Верхівцеве 4 лютого 1957 року у родині вчителів.
Так вже склалася доля Олександра Тимофійовича, що вона пройшла між двох полюсів: живописом і архітектурою. До одного берега - творчості - він сам прагнув, скільки себе пам’ятає. Інший - архітектура - ніби потужний магніт притягнув до себе О. Чегорку. І вступив він на архітектурний факультет Київського державного художнього інституту, хоч більше прагнув на графічний.
Після закінчення в 1980 році вищого учбового закладу його запросили до аспірантури. Провчився там два роки, працюючи в одному з київських проектних інститутів. Була реальна можливість поповнити лави столичної архітектурної еліти, та Олександр Тимофійович відмовляється від неї заради можливості творити. Так творчість взяла потужний реванш.
У 1983 році О. Т. Чегорка приїздить до Дніпродзержинська, починає працювати художником - проектантом художньо - виробничого комбінату, бере участь у численних виставках.
У 2001 році він стає архітектором Дніпровського району й відтоді працює в управлінні головного архітектора м. Дніпродзержинська.
Таким чином, рахунок в «особистому заліку» знову змінився на користь архіетктури. Йому вдалося реалізувати дві головні лінії своєї долі – мистецтво й архітектуру - під час роботи разом з Г. А. Хачатряном над пам’ятниками Т. Шевченку, Жінки - матері, монументом трамвайної трагедії, а також меморіалу жертвам голодомору і політичних репресій на 9-му кілометрі Запорізького шосе в м. Дніпропетровську.
Олександр Чегорка член Національної спілки художників України з 1992 року. Він бере участь у багатьох регіональних та республіканських виставках. Протягом останнього десятиріччя його творчі роботи відзначалися серед кращих на художніх виставках у Львові і Бєлграді .
Олександр Чегорка живе і працює у місті Кам'янське.
1993 р. художня виставка, присвячена Дню Злуки Східної та Західної України (м. Львів);
1995 р. виставка українських митців «Українські візії» (Белград, Сербія);
1995р. бієнале «Пан – Україна-95» (м. Дніпропетровськ, 1995р; лауреат у номінації «графіка»).
1998р. щорічні виставки «Різдвяні 2009 р зустрічі (м. Дніпродзержинськ)
2008 р. виставки «Чарівні барви Дніпра» 2010р. (м. Дніпропетровськ)
1999 р. персональна вистака (м. Дніпродзержинськ. Дніпродзержинський музично – драматичний театр ім.Лесі Українки)
2010 р. персональна виставка «Лінія,слово,колір» (м. Дніпродзержинськ. Музей історії міста)
2011р. виставка живопису «Вічне свято життя»( Центр естетичного роз витку. м. Дніпропетровськ)
Роботи зберігаються в Міністерстві культури і туризму України, музеї історії Дніпродзержинська, в приватних колекціях Дніпропетровська, Києва, Львова, Німеччини, Франції, Америці, в колекції галереї «Базальт» (Белград, Сербія).
Творчий стиль Олександра Чегорки позначений зверненням до традицій модерну засобами фольклорної стилізації архетипових образів національної міфології. А разом з тим – спадкоємністю до живописного мислення одного з геніїв абстракціонізму ХХ ст. Анрі Матісса й народного примітиву українських майстринь Катерини Білокур та Марії Приймаченко. Технічна палітра художника різноманітна: гуаш, туш, темпера, олія – полотно або папір тощо.
Теплий, навіть більше - гарячий колорит картин Олександра Чегорки, жовто- червоний, пульсуючий, мов життя. Але при всій експресивності не виглядають вони агресивно, рідше навпаки, м’яко й делікатно. Яскраві, повні народної фантазії, казкової філософічності, роботи Чегорки не дають підстав "запідозрити» у ньому фахового архітектора.
Олександр Чегорка - художник, який завжди перебуває в оточенні своїх дивних образів, стародавніх символів, мрій, окрилених яскравими барвами життя. Тема одвічна, невичерпна - створення образу України -хвилює його і надихає.
Своєрідним творчим звітом стала авторська робота О. Чегорки над художнім альбомом - календарем «Вічне свято життя», до якого увійшли полотна на теми народних та релігійних свят: «Різдво», «Стрітення, «Благовіщення», «Великдень», «Свято спаса» та ін. В цих картинах мовою образотворчого мистецтва відтворюється цікавий і неповторний світогляд українського народу, незвичайність та унікальність українського етносу, української людини, народженої цією землею. Мовою пензля художник підкреслює, що земля, народ, його звичаї і обряди – це основа формування духовності людини, її високих покликань, життєдайної віри у вічність і святість життя.
На виставках Олександра Тимофійовича виникають дискусії про те, як точніше назвати його стиль: концептуальне мистецтво чи національно – космічний енергетизм. Його картини не такі прості, як можуть здатись на перший погляд. Більш уважне знайомство з ними доводить, що визначення «прості» зовсім не характерне для них. Так, в цих роботах присутні елементи від народного мистецтва Марії Приймаченко та Катерини Білокур.
Але ця спорідненість не стільки формою, як сюжетною композицією : птах - риба – людина – квітка – сонце. Зокрема мистецтво Марії Приймаченко по відкритості яскравої гами кольору. О. Чегорка порівнює з мистецтвом свого улюбленого Анрі Матіса.
Є в Олександра Чегорки і поетична присвята цим художницям, які допомогли йому у створенні власного творчого світу:
Виліплю із світла і сонця
храм краси
Розмалюю стіни
Квітами Катерини
Птахами Марії
Оживуть квітки і птахи
Земля храмом стане
У роботах О. Чегорки національний стиль, як кажуть, впадає в око. Це й способи поєднання кольорів ( колорит писанок, рушників) у картинах «Мелодія радості й печалі» чи у «Пошуках сонця»), і символи української міфології -палаючий цвіт папороті як означення стану душевного піднесення в картині «Ранок кохання». Любов до національних традицій домінує в картині «Ранок кохання»: чаруюча гра світла і кольору створює неповторний образ України-ріки, по якій пливе архаїчна риба Виз - втілення Всевишнього. Магічна вібрація кольорів взагалі притаманна творам Олександра Чегорки. За методом зображення вони близькі до стародавніх ікон, де для створення живописного простору використовується «перетікання фарб». Коли один і той самий колір присутній і на передньому плані, і на тлі.
Моя Україна – Свята і Вічна
Ти світло очей маминих,
Які Сонцем осяюють мій шлях !
Малюю лице твоє ясне
Кольором Любові своєї !
Малюю руки твої теплі і рідні
Кольором Землі золотої !
Малюю крила твої піднесені
Кольором Неба чистого !
Квіткою купальською
Душі твоєї торкаюся –
Моя Україно !
Ти світло ночей зоряних моїх
І тиша світанків прозорих !
Благословенне ім’я твоє, Україно
Освячене Світлом і Кольором Любові !
(Чегорка О. Т.)
Як і для багатьох інших модерних українських художників, для О. Т. Чегорки використання елементів народної творчості, фольклорної космології викликане не так потребою звернення до джерел, як намагання адекватніше, переконливіше передати зображувальними засобами свої ідеї й почуття.
Енергія живопису художника Олександра Чегорки несе в собі духовність прадавнього українського орнаменту, в якому з квадратиків і хрестів-символів Води, Сонця, Землі народжуються Квіти-Зорі. Ось як про це розповідає сам художник: «Фольклорними символами є птаха, дерево, квітка, дівчина-красуня, козак Мамай. Для мене, як для художника, що прагне осягнути свої національні корені, доцільним є використання національних символів». Підтвердженням цієї думки художника є його поетичні рядки:
В глибочінь вечорів прозорих Пливе душа
Плаче небо і очі риб,
З смутку дівочого народжуються
І пошерхла земля долонями старої жінки
Квіток торкається
І птаха пада в небо ще непрожитих спогадів
Шепоту трав покірних.
У творчому доробку художника велика кількість картин з поетичними назвами: «Подорож в непізнане», «Ті, що пливуть від печалі», «Голос неба», «В пошуках квітки», «Птаха доля», «Передчуття вічності», «Очі землі», «Тиша», «Вічність».
Ось з картини дивляться на нас дідусь з бабусею в оточенні властивих для України символів, кінь за спиною старого - один з чоловічих оберегів, що нагадує про нелегку працю заради хліба насущного.
Сповита дитинка крізь сни поглядає на бабу - це природно жіноче: домівка, сім’я, любов. Фігурка малюка верхи на конику - оберіг життя, надія на продовження роду. Тримає бабця квіточку і - ні зморшки на її обличчі, так по - домашньому осяяна світлом буття.
Назва цієї картини символічна, як і її зміст - «Бабина і дідова мрія».
Квітку, яка присутня в прадавніх фрагментах рушників, писанок, художник вважає моделлю своєї творчості: « Кожен раз, коли дивлюсь на цвітіння квітки, захоплююсь її довершеністю, божественним духом її світла і кольору. Квітка-завершене творіння Бога, модель та образ творчості.»
Шлях пізнання сутності Квітки, а значить і сутності Краси, важливий для кожного митця, який хоче торкнутися Світла Істини і Гармонії. «Кожна людина повинна знайти в житті своє призначення. Реалізувати свою внутрішню ідею»- говорить Олександр Тимофійович. Для нього реалізуватися –створити на картинах свою реальність, свій світ, в якому спалахом одкровення засяє чарівна Квітка-Сонце.
Олександр Чегорка переконаний: кожен повинен намалювати квітку, яка квітне в душі. Квітка його власної душі знову розкриває пелюстки. Уже з появи фону, читого й яскравого, як саме небо, починається пульсація кольорів, від якої заряджається весь твір космічною енергією душі.
Картини Олександра Чегорки випромінюють світло людської самотності в безмежжі Космосу. А скільки мудрості і світла у його поетичних творах, бо слово для нього - невід’ємна частина творчого процесу.
Про гармонійне співіснування двох стихій у своїй творчості митець написав так:
«Слово і колір
В єдиному просторі
Народжуються
І, Світ цей на частини
Ділячи
Його сутність
Знов у собі відбудовую»
Як і у віршах, у його картинах завжди домінують почуття, які можуть розповісти більше, ніж чітко передана думка. А головним у творчості для художника є органічне поєднання бажаного і створюваного на полотні. У нотатках, які Олександр Тимофійович записує протягом багатьох років це означене такою думкою: «Треба малювати так, щоб на кінчику пензля тремтіла краплина душі. Уже з появи фону, чистого й яскравого, як саме небо, починається пульсація кольорів, від якої заряджається весь твір космічною енергією душі.
В картині «Передчуття вічності» людина знайшла своє покликання в гармонії з усім живим на цій землі:
Якимсь космічним спокоєм дихає картина «Перед вічністю»:
Свій спокій, упокореність, примиреність з собою через Вічність, через Безконечність, людина знайшла в єдності із природою, світом.
В картині «Тиша» автор показує тишу не як акустичний феномен. Це скоріше той спокій, та тиша, які заховують в собі осягнення, а то й одкровення. Бачимо тут співвідношення людини, природи, творчості:
Олександр Тимофійович дійшов висновку, що художник має створити особисту систему символів, які б встановлювали зв'язок із зовнішнім світом. Риба, птах і звір, які, виникаючи в уяві художника, зберігають таїну свого ефемерного походження. Ці незвичайні істоти переселяються з картини в картину разом з людиною, завжди оточують її і зажди начебто чогось чекають. Їм Олександр Тимофійович написав навіть посвяту:
Як буду я помирати,
Нехай посходяться до мене звірі,
Позлітаються птахи,
Приплинуть риби,
І я подарую їм квітку
Свого життя.
Як і картини, поетичні рядки О. Т. Чегорки знаходять шлях до якнайширшої аудиторії, бо вони заслуговують на те.
Складність композиції картин, химерність образів переносять глядача у царини глибинних вимірів людського буття, примушують зупинитися, затримати погляд і спробувати проникнути в задум художника. Мабуть тому, що він пише про те, що словами пер словами сказати неможливо.
З творчих нотатків Олександра Чегорки
Живопис – це енергія життя, яка вічно живе у просторі безкінечності і, будучи сприйнята художником і перекладена ним на енергію кольору, сама стає випромінювачем божественної духовності.
***
Картина повинна випромінювати світло - таємне світло існування Всесвіту, світло людської самотності в безмежжі космосу.
***
Колір - як справжнє кохання. Він захоплює тебе всього, піднімає до неба, кидає в полум’я - серце горить, душа з Богом розмовляє.
***
Випадково, серед старих начерків, замальовок знайти маленький малюнок, миттєвий шліц і раптом зрозуміти, що в ньому все, до чого йшов десятки років.
***
Хочу, щоб картина народжувалась, як дитина і розцвітала чарівним цвітом, як квітка.
***
Це не я малюю, це моєю рукою водить Божа рука і очі Божі лінію народжують.
***
Мистецтво живопису - вічна таїна руху кольору в просторі, в цьому русі - закон збереження і передачі духовної енергії.
***
Цінність твору мистецтва вимірюється багатством думок і почуттів, які цей твір викликає.
***
Мрію намалювати картину, наповнену теплом життя, різнобарвну, складну по фактурі, як пам’ятні з дитинства ряднинки на підлозі в хаті.
Поезія Олександр ЧЕГОРКА
Золота жінка стоїть понад дорогою
А поряд з нею крізь моє серце
Мальва цвіте
***
Чую голос твій
Торкаюся квіток твоїх
Цілую дитину твою
Земля моя милосердна.
Твої очі світяться небом
І народжують чарівних птахів
Далеких світів
І зачаровані олені
П’ють священну воду з твоїх рук
І світло рік тече у світло місяця
***
Птахо моя –
Мамо моя,
В яких далеких краях зліталися твої крила
При яких важких шляхах калиною проросли сльози твої
Скільки згорьованих сердець не дочекались подиху твого
Прилети хоч на мить
Мамо моя
В ніч самотню мою
***
Ніч тихо наповнює глечик молоком білим
Читає дід Святе Письмо
Схиляється лице його до землі
Душа дідова Слово Боже очима закритими бачить
І сідають птахи на руки
Цвітуть дерева
Місяць світить молоком білим
***
Господи!
Прости мене
Що світло твоїх очей серцем не бачив
Що не усіх птахів від снігу і дощу захищав
Не усім покривдженим руку надії і правди подавав
Прости мене
Що не був з тобою коли на хресті тебе розпинали
***
Мокрі руки дерев до неба тягнуться
В гніздах пташиних людських доль смуток ховається
***
Душа відплакала і відлетіла
Калини краплі в небі палають
***
Любове моя вічна
Ти квітка чарівна
Розп’ятий небом
Буду дощем пелюстки твої цілувати
***
Господи мій
Голодний
Сліпий
Змучений
Буду йти до тебе
Сум’яттям душі
Очей твоїх торкнуся
І стане мить вічністю
***
Торкаюся прожитого часу –
Світять світанки ласкою неба
Торкаюся неба –
Золото снів дитячих народжується
***
І раптом світ письма святого
Торкнувсь чола
На землю перший сніг упав
Дитина спить
Любові світло світить
***
Золотим соняхом горіла палітра
На синьому небі
Коли помирав старий художник
Падали у вічність птахи
Склавши крила
***
І не повернеш вже мені
Осінніх днів святих далеких
Сумне мовчання
У тиші світла і печалі неба
Любов’ю світиш
Доле золота
***
Коли загинуть всі птахи на землі
Мовчатиме чорне небо
Зорі цілуватимуть очі криниць
Сльоза любові народиться
***
Виліплю із світла і сонця
Храм краси
Розмалюю стіни
Квітами Катерини
Птахами Марії
Оживуть квітки і птахи
Земля храмом стане
***
Вірші сльозами падають у небо
Птахи від сліз вертаються на землю
***
Де ти моя мила
Уквітчана квітками чарівними
Коси свої кучеряві
Купаєш в любистку духмяному
Цілуєш поглядом крила пташині
Золотим дощем у сни твої прилину
Пелюсток губ твоїх торкнуся
Мила моя
***
Живу і дихаю і їм небесний хліб
На поле йду й вертаюсь день у день
Собі на радість людям на потріб
Малюю квітку і співаю вам пісень
І сонця хватить ще у долі на життя
Купатись з птахою в бездонній глибині
Якщо до цього вже не буде вороття
Я посміхнуся людям а вони мені
***
Тоненька павутина долі
Ти світиш золотом у святість самоти
Торкнешся болю з радістю і горем
І стане біль твій знаком доброти
***
Розтануть очі квіток
В океанах любові і смерті
Чужі люди поведуть
Уквітчаного стрічками коня
До берега золотої ріки
Заплаче небо
І зійде зоря
***
Горить вічним світлом
Свічка в куточку душі
Капає життя золотими краплями
Безкінечність миті
Вічністю стає
***
Крізь смуток біль
І горе людське
Пливе золотий човен любові
Цвітуть квіти у ньому
І добрі птахи цілують серце квіток
Зникає чорна журба
За хвилею синьою
***
Хатинка долі притулилась
Під куполом рожевих мальв
Священа риба везе її до сонця
Божа благодать в очах людських світиться
Серце мальвами розквітає
***
Час крапає краплиною на воду
Краплина до краплини
Формує камінь
Камінь до каменя
Земля народжується
Із сліз божих
З безглуздя днів твоїх
Наповнених присмерком любові
Пливуть човни печалі і самоти
***
До батька їду
Хліб везу
Вода небесна землю цілує
***
Наглядач за долями
Людськими
Птахів з пазухи своєї
Випускає
Чорна птаха
Біла птаха
Чорна
Біла
Чорна
Біла
ось і моя полетіла
***
Слово і колір
В єдиному просторі
Народжуються
І світ цей на частини
Ділячи
Його сутність
Знов у собі відбудовую
***
Я вічний раб твій
І слуга вічний
Вириті в небі кажанячі нори
Дихають сумом засохлих дерев
І обпікають чужі сльози землю
Білу від нічних дощів...
***
В глибочінь вечорів прозорих
Пливе душа
Плаче небо
І очі риб
З смутку дівочого народжуються
І пошерхла земля
долонями старої жінки
Квітки торкається
Птаха пада в небо
Шепотів трав покірних
***
Якщо розтане цей сніг
І під снігом твій погляд
Знайде тільце мертвої птахи
Знай що ця птаха
Була моєю любов’ю
До тебе
***
Коли народжується тепло
Людських снів
Вмирають звірі любові
***
У саду мого кохання
Білі янголи
Яблуневий цвіт стережуть
Чи яблук червоних дождусь
Чи душу мороз вибілить...
***
І знову буде ранок
І сонячним промінням
Я намалюю очі твого кохання
***
Із сліз – мій хліб
Із землі – моя доля
Із сонця – моя любов
***
Рушників крила
Обнімають ікони
Освячені небом
На березі долі
Козацькі шаблі
Мальвами цвітуть
***
Проорана земля
Струнами кобзарських доль
Із кожного Хреста
Голосами птахів
Небо цілує
***
Оголена земля
З вітром зимовим прощається
Душею у неба просить зернини
Проллється вода пречиста
Вознесуться до неба зелені Храми Краси
І великий день настане
***
Синя корова уквітчана
Червоними квітками
В золотих яслах
Сина Божого колише
***
Скажу „Отче наш”
Поцілую дитину
І ріки підземні полинуть у небо
І риби зірками стануть
***
Мамо
Мамо
Мамо
Птахою білою пролітаєш
Над серцем
Тане ніч і народжується
Світло
Квітки
Квітки
Квітки
***
Моя душа живе
У серці птаха
В очах ріки
У пелюстках квіток
***
Яка жінка сплете мені
В небі вінок осінній
Погляд – до погляду
Сльоза – до сльози
Яка жінка поцілує моє чоло
В останній раз
***
Молитва неба розкраяна
Шаблями тополь
Дощ наповнює очі озер землі
Святою водою
***
Метелики крильцями
З’єднують клаптики неба
Святиться
земле
Лице твоє
Амінь
Амінь
Амінь
БІБЛІОГРАФІЯ:
- Буланов В. Під знаком вічної класики //Відомості. - 2009. - 21 жовтня.- с. 5.
- Буланов В. Золоті краплини життя //Відомості. - 2007. - 7 лютого.- с. 4.
- Слободяник І. Світло безмежного буття //Українська культура. - 2007. - № 1. - с. 26-27.
- Слободяник І. Тож дав нам Господь серця, щоб розуміти //Свічадо. - 2005. -№ 1. - с. 192-193.
- Галерея «Сучасність» //Сучасність . - 1999. - №3 .- с. 1.
- Ятченко В. Пошуки і знахідки митця //Дзержинець. – 1996. – грудень. - №96. – с.3.
***
Чегорка О. Чужа жінка цілує моє серце: Вірші //Литера-Днепр. - 2011.- № 2.- с. 44-45
Чегорка О. Моделлю творчості вважаю квітку : Думки про мистецтво //Відомості.-2008.-20 серпня.-с.4-5.
***
Чегорка Олександр Тимофійович // Художники Дніпропетровщини.- Дніпропетровськ: Дніпрокнига: 2004.-с. 370
