Сіренко Володимир Іванович народився 7 грудня 1931 г. у с. Новопетрівка Бердянського району Запорізької області. Закінчив філологічний факультет Дніпропетровського університету.

Більше 40 років віддав журналістиці. За дисиденство і правозахисну діяльність переслідувався КДБ, був осуджений 1985–1988 рр. та висланий під Астрахань. Реабілітований.

Автор книг: «Рождение песни», «Баіткове поле», «Корінь мого роду», «Голгофа», «Навпростець по землі», «Все було».

Член Національного Союзу письменників України.

Жив в Дніпродзержинську.

Поклич мене, і я прийду
Із болю, із безсоння,
Втоплю свою гірку біду
В очей твоїх бездонні.
Розвію сумнівів іржу,
Обмов чужих полову,
Про заповітне розкажу,
Зболілим щирим словом.
Кому поплакатись, кому?
Коли побачу Україну?
Коли нарешті я покину
Оцю незаперту тюрму?
Воно і дома теж тюрма,
Але ж вона у ріднім краї
Сижу і жду. Листів немає,
Рушати дозволу нема.
Усіх пече лише своє.
І тому не спішать майори.
Їм наплювать, що в мене скоро
душа побита загниє,
від бруду, злиднів, матючні
з вуст не ровесника, а сина.

Автор цих рядків Володимир Іванович СІРЕНКО, колишній політв'язень 1985 – 1988 рр. Більшість своїх віршів зберіг і виніс звідти по пам'яті. Як би важко не було, поет існував на вірі в Україну: виживе він – виживе Україна.

Не побивайтеся. І не треба сліз.
Довіримося долі – господині.
Я лише тіло в Камізяк привіз.
Уся душа моя на Україні.

Володимир Сіренко – автор декількох збірок віршів: «Корінь мого роду» (1990), «Голгофа» (1992). Декілька віршів включені в збірку невольничої поезії України 30 –80 рр. «Зоблоги ночі».–К.:Укр. Письменник, 1993.

Кожна буква віршів цього поета написана буквально кров'ю серця. Можна скільки завгодно сперечатися про позицію автора, згодитися з його оцінками нашого і без того важкого життя чи ні, але кожен хто прочитає ці вірші, зрозуміє, що написані вони з такою щирістю і відчуттям, що не залишать нікого байдужим.

Ми всі на «ко», як у вірмен на «ян»
Є правда, ще Непийводи: Сали.
Залізом і вогнем нас витинали,
Та ростемо як хліб і як євшан.
Ми всі на «ко». Це значить – на коня,
На колесо, в колону і когорту.
З тих, що хотіли нас віддати чорту,
Розвіялася навіть порохня.
Гарячі ми на руку, на слова,
Але якщо ти брат – тобі братання.
На «ко» у нас ще кобза і кохання.
Колосся, коломийка,
Усі, у кого в душах не слизьке,
Ідіть до нас. Ось вам серця і хати!
Ми всі на «ко». Нам всім на «ко» близьке,
Крім – «на коліна» та іще «конати».

В обласному видавництві «Поліграфіст» вийшла з друку книга прозових творів «Хрести дерев'яні» дніпродзержинського письменника Володимира Сіренка. До неї увійшли оповідання та повість «Прощання, як все життя», присвячена Матері. На запитання, як довго він працював над цим твором, автор так і відповів: «Все життя». Олександр Чегорка, відомий у місті майстер колоритних сюжетів про Україну, виконав художнє оформлення книги. Це вже не перша спроба творчої співпраці двох митців, адже Олександру вдається, співзвучно до головної ідеї книги, втілювати у графічних символах те, що криється за словами...

Рукопис був готовий наприкінці весни, але про спонсорів годі було мріяти. Однак несподіваний збіг обставин зрушив з місця вирішення фінансової проблеми. А було це так. Якось Володимир Сіренко продивлявся газети і його увагу привернула стаття про генерального директора агропромислової корпорації «Сквира» Івана Миколайовича Суслова. Він взявся опікуватися селом Буки, розташованим неподалік від райцентру Сквира на Київщині. За короткий час у цьому селі побудовані дитячий будинок та школа для дітей-сиріт, туристичний комплекс. А на скелях понад річкою зведемо храм для Українського патріархату. За красою та величністю його можна порівняти хіба що з Володимирським собором! Поруч із храмом вже почалася закладка монастиря. Та на шляху добродійника було чимало перепон. Дізнавшись про це Володимир Іванович Сіренко терміново написав зовсім незнайомій людині листа та відправив кілька своїх поетичних збірок, об'єднаних одвічною темою любові до рідної землі. Із вдячністю за моральну підтримку, І. М. Суслов запросив дніпродзержинського письменника у гості, а під час зустрічі зголосився сприяти у виданні книги «Хрести дерев'яні».

Земний шлях Володимира Івановича Сіренка закінчився 8 травня 2015 року. Вулиці у Кам’янському, на якій він мешкав і творчо працював, присвоєно його ім’я, а на будинку – встановлено пам’ятну меморіальну дошку.

БІБЛІОГРАФІЯ:

• Cіренко В. З Україною в серці: Поезії. – Дрогобич: Коло, 2015. – 47 с.
• Cіренко В. Чолом до сонця: Вибране. – Дніпропетровськ: Пороги, 2011. – 230 с.
• Сіренко В. Куценики. – Дніпропетровськ: Пороги, 2011. – 230 с.
• Сіренко В. Клятва: Поезії. – Дніпропетровськ: Пороги, 2009. – 109 с.
• Сіренко В. Тарас; До Шевченка: Вірші // Шевченкіана Придніпров’я. Статті, нариси, поезія, проза, есеї, інтерв’ю. – Дніпропетровськ: Арт–Прес, 2008. – С. 215–216.
• Сіренко В. Велика зона злочинного режиму: Про переслідування та репресії українських інакодумців у 70–80 роках минулого століття. – Дніпропетровськ: Пороги, 2005. – 273 с.
• Сіренко В. Хрести дерев’яні: Оповідання. Повість. – Дніпропетровськ: Поліграфіст: ПП Овсянніков. – 2003. – 70 с.
• Сіренко В. У незалежному Києві: Вірш // Українізація чи продовження русифікації: Худож.–публіцист. зб. / Упорядн. Ф.А. Сухоніс. – Дніпропетровськ: Пороги, 2002. – С. 212.
• Сіренко В. Регіт на палі: Гумор і сатира. – Дніпропетровськ: Поліграфіст, 2003. – 55 с.
• Сіренко В. Повернення в себе: Поезії. – Дніпропетровськ: Поліграфіст, 1999. – 90 с.
• Сіренко В. Все було: Поезії. – Дніпропетровськ: Поліграфіст, 1999. – 90 с.
• Сіренко В. Навпростець по землі: Вірші, оповідання. – Дніпропетровськ: ВПОП «Дніпро», 1994. – 59 с.
• Сіренко В. Вірші // Весняний цвіт: Збірник творів дніпродзержинських поетів. – Дніпропетровськ: ІМА–прес, 2004. – С. 29–34
• Сіренко В. Голгофа: Вірші, балади. Поема. – Дніпропетровськ: Пороги. – 1992. – С. 68 с.
• Сіренко В. Над річкою, біля насоса; На тій стежині: Оповідання // Весняна мить: Молода проза Придніпров’я. – Дніпропетровськ: Промінь, 1979. – С. 122–136.
• Сиренко В. Рождение песни: Стихи. – Днепропетровск: Промінь, 1964. – 40 с.

* * *

• Терещенко Р. Жодного друга не зрадив і в жоднім рядку не збрехав // Реабілітовані історією: У 27–ми томах. Дніпропетровська область: У 2 книгах. – Кн. 1. – Дніпропетровськ: Моноліт, 2009. – С. 688–696.
• Свідчення з минувшини: Мовою документів. – Дніпропетровськ: Моноліт, 2001. – С. 275–278.
• Савченко В. Бог не під силу хреста не дає. Поетичне Придніпров’я: Есе. – Дніпропетровськ: Січ, 1999. – С. 21–22.

* * *

• Сіренко В. І. [Текст] // O alma mater, зоре світанкова! / За ред. І. Попової. – К.: Пороги, 2009. – С. 87–90.
• Сіренко В. І. [Текст] // Письменники України: Довідник / Упоряд. Д. Г. Давидюк, Л. Г. Кореневич, В. П. Павловська. – Дніпропетровськ: Дніпро, 1996. – С. 274.