Сліди його діяльності присутні в Кам’янському на кожному кроці. На металургійному комбінаті продукують метал. Дніпровагонмаш випускає вантажні вагони. В театрі ставляться спектаклі. В церкві та костелі, збудованих з його ініціативи, відбуваються богослужіння, вінчання та хрещення. В домах Верхньої колонії живуть люди, навчаються студенти, працюють лікарняні та інші установи. Вже більш як сто років продовжується життя потужного промислового міста. Просто не віриться, що це все зусиль результат діяльності однієї людини.

Ігнатій Ігнатійович Ясюкович (1847–1914) як ніхто інший підштовхнув процес перетворення сонного села на справжній промисловий та культурний центр на берегах Дніпра, ще за життя заслуживши славу людини неперевершеної репутації та величезних громадянських заслуг. І сьогодні ми також можемо пишатись «володарем металургійної корони», ім’я якого є предметом і нашої гордості.

Поляк литовського походження, родовий дворянин Ігнатій-Андрій Ясюкович за прикладом багатьох молодих людей Польщі та Литви здобув освіту в Санкт-Петербурзькому Технологічному інституті з дипломом інженера-технолога. За рекомендацією навчального закладу півтора роки стажувався в Німеччині на підприємствах «BORSIG» та в Бельгії в компанії «COCKERILL», де вивчав металургію та будівництво паротягів. Після повернення деякий час працював на Рязансько-В’яземській залізниці на посаді інженера з рухомого складу механічного відділення. Потім він обирає полем діяльності промисловість, прийнявши портфель головного інженера Невської фабрики з будівництва паротягів та суден, що спричинило в майбутньому до втілення його досвіду у відкритті при Дніпровському заводі вагонобудівного відділення.

На той момент вартість 100-рублевих акцій цього підприємства, завдяки помилковому технічному керівництву, впала до кількох десятків копійок. Директор-розпорядник Халперт скупив цінні папери за смішні кошти та розраховував за допомогою Ясюковича на їх швидкій ріст. І не помилився. Вже через рік праці молодого інженера акції Невських підприємств почали котируватись на біржі. Халперт отримав величезні гроші, а Ігнатій Ясюкович у віці 29 років зайняв місце управителя закладом. Його ім’я стало знаменитим серед промисловців.

37-річний Ігнатій Ясюкович обіймає посаду головного керівника знаменитих на всю Росію Путилівських підприємств, проявивши себе діячем видатного рівня. Власне саме тому з ним пов'язали свої надії акціонери Південно-Російського Дніпровського Металургійного Товариства (ПРДМТ), запросивши Ігнатія Ясюковича до керівництва будівництвом та пуску Дніпровського заводу в селі Кам’янське Катеринославського повіту та губернії.

Кінець сімдесятих та вісімдесяті років XX століття характеризуються початком розвитку російської важкої індустрії промисловості у зв’язку із загальним підйомом промисловості, і, зокрема, заходами уряду по швидкому розвитку стале–рейкового виробництва. Цьому передував катастрофічний програш Росією Кримської війни 1853–1856 рр. З’ясувалось, що без залізних доріг країна жахливо відстала від Західної Європи. Кримська поразка примусила Росію зробити належні висновки, які проявились у скасуванні в 1861 р. кріпацтва, залучення іноземних інвестицій і наступним економічним вибухом в країні.

В 1885 році Варшавський сталеливарний завод опинився під загрозою банкрутства. Значною мірою це було пов’язано з тим, що царський уряд видав укази, суть яких містилась у забороні ввозу рейок іноземного виробництва, а також призначення премії за сталеві рейки, виготовлених на російських заводах з російського чавуну. До числа виробників, продукуючих рейки з покупної бельгійської та германської сировини, належав Варшавський завод. Прибутки підприємства почали стрімко падати, що примусило його власників задуматись про подальшу долю металургійної фабрики. В результаті залучення бельгійських, французьких та німецьких капіталів було створене акціонерне товариство ПРДМТ, яке прийняло рішення перенести завод разом з робочими та службовцями до Придніпровського регіону з колосальними покладами корисних копалин, води та введеної до експлуатації у 1884 році Єкатерининської залізниці.

Одне з поселень, що входило до складу Катеринославської губернії було Кам’янське, яке вигідно відрізнялось від своїх побратимів-слобод. Від станції «Запоріжжя» починалась Кам’янська гілка Єкатерининської залізниці, що йшла понад берегом Дніпра до станції «Тритузна», розташованої на території того ж села Кам’янське. Місцева селянська громада продала акціонерам 73 десятини малоздатної до хліборобства землі, після чого навесні 1887 року тут почалось будівництво «Чавуноплавильного та рейкопрокатного заводу ПРДМТ», а також майбутнього заводського поселення.

І. Ясюкович дав згоду на пропозицію акціонерів очолити спорудження, але із зустрічними умовами на рівні ультиматуму, які передбачали наділення його надзвичайними повноваженнями у фінансових, торговельних, технічних та кадрових питаннях. Він брав на себе увесь тягар відповідальності за успішну реалізацію колосальної справи, вимагаючи натомість необмеженої влади.

Після задоволення цих вимог, 1 вересня 1888 року він прийняв пост директора-розпорядника Дніпровського заводу, який знаходився у винятково скрутному фінансовому стані з причини невдалого керівництва попереднього технічного директора, німецького інженера В. Бассона, який розтратив майже увесь статутний капітал товариства, але не зміг за рік роботи здійснити будівництво основних відділень заводу.

Наскільки великою повагою користувався Ігнатій Ясюкович в промислових та фінансових колах свідчить факт, що Санкт-Петербурзький Міжнародний Комерційний банк відкрив на його ім‘я та під його особисту відповідальність кредит у розмірі 500 тисяч рублів, необхідних для завершення будівництва металургійного гіганта.

І все ж таки відхід І. Ясюковича з посту головного директора Путилівських підприємств був кроком ризикованим і дивним. Дійсно, Путилівські заводи, на яких працювали тисячі робітників, мали всеросійську славу, напрацьований ринок збуту та перспективи всебічного розвитку. Кам’янське було землею невідомою – terra incognita – а Дніпровський завод взагалі знаходився «в розібраному стані». Але треба визнати, що в цьому вчинку проявилась надзвичайна інтуїція підприємця, притаманна І. Ясюковичу. Щоб перенести свою діяльність зі столиці імперії на береги Дніпра, які донедавна йменувались «диким полем», треба було підсвідомо відчути майбутній фантастичний розвиток металургійної промисловості на цих теренах.

Користуючись отриманим карт-бланшем, Ігнатій Ясюкович привіз до Кам’янського цілу команду молодих, амбіційних, але вже перевірених фахівців та управлінців, на яких чекала велика справа. Серед них Л. Познанський (начальник секретаріату), М. Коницький (начальник технічно-комерційного відділення), А. Заборовський (начальник технічної контори), Е. Сундгрен (начальник сталеливарного відділення), Г. Пфайфер (начальник прокатних відділень та його наступник А. Макомаський) та інші. Більш ніж через 25 років деякі з них стали дотичними до створення вагонобудівного відділення при Кам’янському заводі. Це Ернест Сундгрен, котрий з 1914 р. обіймав посаду директора-розпорядника ПРДМТ, та Адольф Макомаський – директор Дніпровського заводу.

Водночас Ясюкович без жодних коливань відмовлявся від послуг спеціалістів, які не відповідали покладеним на них обов’язкам та його власним вимогам, а на їх місце приймав інженерів та майстрів, котрих знав особисто, або рекомендованих його знайомими-підприємцями. Директор-розпорядник вимагав від усього персоналу пунктуальності та старанності в роботі, запровадив взірцевий порядок, діючи в строгій відповідності до трудового законодавства свого часу. До витрат підходив розумно, не жалкуючи, одначе, грошей на сплановану інвестицію.

Дніпровський завод, металургійний колос царської імперії, став до ладу через п’ять місяців після приходу до нього Ігнатія Ясюковича. Кожен вступ в дію чергового фабричного відділення сприймався як свято та супроводжувався богослужінням або молебнем. 17 лютого 1889 року (2 березня за новим стилем) в урочистій обстановці було проведено задувку першої доменної печі. Це вже була справжня перемога! Після цього з карколомною, істинно американською швидкістю здійснився пуск цілого заводу, а його невпинна хода спричинила розвиток усіх пов’язаних з ним рудників та копалин.

Із закінченням 1889 року був завершений перший етап будівництва та пуску Дніпровського заводу. У цей час на виробництві працювало 2 тисячі 270 робітників. Кількісний склад підприємства поповнювався не тільки завдяки робочим російських губерній та Варшавської сталеливарні. В Царстві Польському виник цілий еміграційний рух серед населення краю. Газета «Варшавський кур’єр» в номері від 2 вересня 1891 року сповіщала, що «на Кам’янському заводі знаходяться кільканадцять сімей з нашої місцевості. Тут не тільки ремісники, але й робочі мають добру платню та кличуть сюди своїх родичів та знайомих».

Дніпровське товариство не мало жодних привілей. Своїм стрибком від неминучого краху до місця на промисловому Олімпу воно зобов’язане виключно Ігнатію Ясюковичу. Йому вдалось створити такий колектив інженерів, службовців та адміністраторів, досягти таких чудових результатів, що Кам’янський завод по праву заслужив славу кращого металургійного підприємства не тільки Півдня Росії, але усієї Європи, село ж Кам’янське отримало неофіційний статус «столиці металургії».

Стрімке зростання Товариства не мало аналогів. Хіба що заводи Форда могли слугувати подібним прикладом. Вельми рідкісний набір в одній людині фундаментальних технічних знань, надзвичайного адміністративного таланту та сильного непохитного характеру у поєднанні з кришталевою чесністю стало причиною виключно швидкого розвитку успішного підприємства.

Обсяги та номенклатура продукції заводу постійно збільшувались, причому прагненням керівництва було не тільки викидати на ринок чавун та прокат, але виробляти готовий товар, як наприклад, котли, резервуари тощо. Сучасною мовою це називається «зростання локалізації виробництва та поглиблене перероблення матеріалів» - як запорука зростання ефективності виробництва. Така стратегія привела в майбутньому до утворення на заводі вагонобудівного відділення, адже попит на вагони під час Першої світової війни був надзвичайним, і капітальні витрати миттєво покривались державними замовленнями. Експерти служби фінансових досліджень банку «Ліонський Кредит», зазвичай вельми скупі до похвали, відмічали: «В Росії одноголосно приписують найбільшу заслугу в успіхах Дніпровського заводу діям пана Ясюковича, чия компетенція, адміністративні таланти та тверде керівництво не мають рівних».
Ігнатій Ясюкович володів неймовірною швидкістю реакції та розуміння мінливих і заплутаних обставин промислового життя, надзвичайною здатністю доходити в кожній ситуації до суті проблеми, а також неправдоподібною легкістю праці, яка дозволяла йому без видимих зусиль уладнувати величезну кількість справ, пов’язаних з керуванням величезного підприємства. Він мав усі риси видатної людини: могутній інтелект, фундаментальні знання, які він здобував завдяки постійному навчанню, впертістю у досягненні цілі та систематичності у праці.

Приділяючи величезну увагу Дніпровському заводу, директор-розпорядник не менш дбайливо ставився до розвитку фабричного поселення. Замало буде сказати, що помешкання Нижньої та Верхньої колоній зводились по єдиному архітектурному плану та останньому слову житлово-комунальної техніки. Завдяки І. Ясюковичу забудова аристократичної частини Кам’янського набула рис своєрідного, затишного європейського куточка, який надалі став «центром кристалізації» перетворення села на справжнє місто. Фінансовий розвиток підприємства послідкував за розвитком технічним. Первісний основний капітал ПРДМТ збільшився за часи хазяйнування І. Ясюковича втричі, доходячи до 15 мільйонів рублів. Дивіденди акціонерів зросли від 5% в 1889/1990 фінансовому році до 40% в 1895/1896 р. Курс акцій досяг 800% від номіналу, після чого на тому ж приблизно рівні тримався протягом років.

Починаючи з 1894 року, коли чистий прибуток ПРДМТ перевищував 4 мільйони рублів, адміністрація Дніпровського заводу здійснила наступні грандіозні проекти, що не мали аналогів на споріднених підприємствах імперії: збудовані Заводська православна церква, католицький костел, Палац адміністрації або Головна контора, Інженерний клуб, Зимовий яхт-клуб, Народна аудиторія, бані для робітників, православний та католицький дитячі притулки, пологовий притулок, жіноча та чоловіча гімназії; перебудовані Заводське училище та Літній яхт-клуб, придбана будівля під кірку тощо. Це не завжди подобалось головним акціонерам ПРДМТ. Але вони були змушені змиритися з такими витратами, маючи неймовірні дивіденди від надзвичайно прибуткового проекту.

Завдяки дивовижному росту виробництва та дохідності металургійної компанії, 26 жовтня 1899 року в головній конторі ПРДМТ у Варшаві був складений нотаріальний акт, що не мав прецеденту. Згідно з документом, Правління Товариства довірило Ігнатію Ігнатійовичу Ясюковичу завідувати та розпоряджатись усіма ділами Товариства на умовах, котрі сам керуючий вважатиме найбільш корисними та вигідними (РГИА – Выпись из Нотариальных актов нотариуса при Ипотечных Отделениях Варшавского Окружного Суда, Семёна Генриховича Ляндау за 1899 год. По реестру № 1943). Інакше кажучи, директор Дніпровського заводу став єдиним розпорядником величезного індустріального комплексу.

Міцно тримаючи могутній промисловий конгломерат, якими були Дніпровські підприємства, Ясюкович впливав на господарську політику всієї країни. Він мислив глобальними категоріями й блискуче реалізував свої ідеї на практиці. Він гостро виступав проти великої кількості посередників збуту металу і вийшов з пропозицією створення в Харкові контори з його продажу. І надалі ця контора перетворилась в 1902 році в потужний синдикат «Продамет» – союз провідних підприємств, який контролював більшість продукції металургійних заводів країни. Провідне місце в синдикаті належало Дніпровському заводу, і першим головою «Продамету» був обраний Ігнатій Ясюкович. Йому ж належала ідея і практична організація Товариства рудників та копалин Півдня Росії.

«Продамет» фінансувався великими французькими, німецькими, бельгійським та російськими банками. В 1902–1905 роках синдикат монополізував збут листового заліза, осей, балок, чавунних труб. В 1908 році до кола інтересів «Продамету» увійшов також сортовий прокат, а в 1909 році – збут залізничних рейок. В 1914 році синдикат «Продамет» об’єднав близька 90% металургійних заводів Росії та зосередив більш ніж 85% загальнодержавного продажу чорних металів. В ці часи започатковані плани будівництва вагонного відділення та виробництва вантажних вагонів В задумі Ясюковича було утворення надмонополії, яка б об’єднала всі стадії виробництва від добичі сировини до випуску та збуту готової продукції.

Логічним продовженням ефективної та всебічної діяльності І. Ясюковича стало його призначення в 1903 році на пост директора-розпорядника ПРДМТ з переїздом до Санкт-Петербургу в нову штаб-квартиру Товариства та включення до складу Правління акціонерної компанії. Коли на початку 1905 року повстало питання розробки положення про Державну Думу, на це живо відреагували представники торговельних та промислових кіл Росії. 14 березня 1905 року міністру внутрішніх справ Росії Булигіну було подано петицію від усіх споріднених організацій імперії. В документі відзначалась важлива роль, яку відіграють торгівля та промисловість у житті країни та суспільства, інтереси якого не можуть бути вираженими в Думі лише представниками земств та міст. А тому до розробки положення про Держдуму необхідно залучити виборних представників промисловості та торгівлі. Честь підписання цієї заяви удостоїлись перші особи російського істеблішменту: С. Морозов, С. Четверіков, Г. Крестовніков, А. Коновалов, П. Рябушинський, М. Авдаков, І. Ясюкович, П. Гукасов, В. Жуковский.

І. Ясюкович тонко уловлював нові ідеї розвитку промисловості у масштабах країни. Завдяки його підтримці пропозиції економіста В. Вольського була створена загальнодержавна інституція, що не мала аналогів й охопила усю промисловість. Так, власне в першій половині 1906 року виникла Рада З’їздів Представників Промисловості і Торгівлі. В свою чергу Рада З’їздів обирала Комітет, в котрий крім виборних членів входили делегати від надпотужних організацій. І, нарешті, Комітет Ради З’їздів очолювала Президія, до котрої увійшли: голова М. Авдаков та замісники – Е. Нобель, П. Гукасов, А. Бобринський, І. Ясюкович.

Не забуваючи своїх прямих обов’язків, Ігнатій Ясюкович міцно тримав руку на пульсі Дніпровських підприємств та Кам’янського заводу. Дніпровський завод пережив друге народження у 1912 році, коли на його загальне переоснащення Правління ПРДМТ витратило понад 6 мільйонів рублів, що на мільйон перевищувало уставний капітал Товариства в 1886 році. Металургійний гігант від самого початку існування завжди був у числі найкраще обладнаних підприємств Півдня Росії. Не зважаючи на це, з введенням на Заході бодай яких технічних удосконалень, Кам’янський завод знов переобладнувався, кожного разу збільшуючи своє виробництво та якість продукції й завжди являв собою останнє слово техніки.

8-9 вересня 1913 року Кам’янське урочисто святкувало 25-річний ювілей Дніпровського заводу та діяльності Ігнатія Ігнатійовича Ясюковича. Численні телеграми на ім’я директора-розпорядника ПРДМТ надходили з усіх кінців Росії та Європи: гірничозаводська промисловість офіційно накладала на І. І. Ясюковича металургічну корону.

Ігнатій Ясюкович був безсумнівним дніпровським патріотом, подібне відношення він виховував у підлеглих службовцях. Як робітники флагмана американської індустрії пишались тим, що вони є «фордсменами», так і Кам’янські заводчани з гордістю казали за свою приналежність до «Дніпровки».

Безперечно, Ясюкович просто любив Кам’янське – своє дітище. Завдяки йому Дніпровський завод славився добробутом робітників та чудовими релігійними, культурними, освітянськими, спортивними закладами. Один погляд на колонії робітників та службовців – веселих та повних зелені – був доказом, що тут керує людина шляхетних спрямувань. Тут, на заводському кладовищі похований його син Павло; тут, а не в столиці Ігнатій Ігнатійович святкував 25-річчний ювілей своєї діяльності у Дніпровському Товаристві. Власне тоді у вітальному слові до свого директора-розпорядника робітники Кам’янського заводу написали: «Оцінку Ваших трудів на користь рідної промисловості та суспільства Вам зробить історія металургійної справи».

Напередодні Першої світової війни завод в Кам’янському під проводом блискучої плеяди керівників на чолі з Ясюковичем випускав 13-14% усього об’єму чавуну, сталі, прокату держави. Збільшився приплив робітничої сили. В 1917 році Дніпровський завод налічував 14 тисяч 824 працюючих. Чисельність мешканців Кам’янського зросла від 2-х тисяч у 1886 році до 40 тисяч.

На жаль фізичний стан директора-розпорядника Дніпровського Товариства погіршувався. Зрештою тяжка хвороба підкосила Ігнатія Ясюковича. Влітку 1914 року широкі кола службовців ПРДМТ отримали наступний циркуляр: «Підірваний стан здоров’я спонукає мене залишити пост директора-розпорядника. В тяжкі для мене хвилини відречення від керівництва справами, котрим я служив понад 25 років, відчуваю потребу серця звернутись до Господа та усіх моїх співпрацівників Дніпровських підприємств з прощальним словом та виразити Вам мою сердечну та щиру подяку за Вашу співучасть і повну самовіддачу. За Ваш невтомний та плідний труд на користь дорогої усім нам справи, котрий був для мене надійною опорою у виконанні мого важкого завдання. Маю надію, що залишаю в серцях Ваших таку ж щиру та сердечну пам’ять, правдивим є моє відчуття вдячності та поваги, з котрими з Вами прощаюсь».

Ігнатій-Андрій Ясюкович помер 26 серпня 1914 року у власному маєтку Ходов Варшавської губернії, залишив після себе дружину Броніславу та трьох синів – Станіслава, Ігнатія та Яна. Скорботна звістка приголомшила Кам’янське. Ще рік тому Ясюкович був тут, і все здавалось непохитним. В доповіді Правління ПРДМТ загальним зборам акціонерів, що відбулись у Санкт-Петербурзі відмічалось: «результати за минулий операційний рік значно перевищили результати за усі попередні операційні періоди, причому наступний рік обіцяє за всіма ознаками бути не гірше минулого».

29 серпня в Кам’янському костелі Святого Миколая, збудованого з ініціативи І. Ясюковича, відбулась траурна панахида. «Народу зібралось стільки, що костел не зміг вмістити усіх, тому багатьом прийшлось стояти у дворі. Зібрана маса вірян як найкраще свідчила за відношення до небіжчика службовців та робочих велетенського підприємства, якого він був творець» (газета «Отклики жизни», 30.08.1914)

Але не тільки Кам’янське важко переживало непоправну втрату. До адміністрації Дніпровського Товариства йшли нескінчені телеграми співчуття. Наступного дня після отримання звістки про смерть І. Ясюковича, в Харкові відбулось екстрене засідання Ради З’їзду гірничопромисловців Півдня Росії. У некролозі, надрукованим в журналі «Гірничо-заводське діло» відзначалось: «Такі гіганти промисловості як завод Дніпровського Металургійного Товариства мають не тільки промислове, але соціальне і навіть державне значення. Безперервне 25-річне існування одного з найбільших центрів металургійної промисловості – Дніпровського Товариства – тісно переплетено з діяльністю головного керівника його Ігнатія Ігнатійовича Ясюковича. Його енергія та широченний творчій розмах в справі керування витворили ту промислову могутність, що розвивають підприємства Дніпровського Товариства, і ті обставини культурного життя, які виникли біля керованого їм діла. На протязі багатьох років Ігнатій Ігнатійович був не тільки уособленням мудрої та передбачливої влади у справі керівництва гігантським заводом, але й вчителем та другом своїх підлеглих. Під проводом Ясюковича виховалось кілька сотень службовців та спеціалістів, як з технічної, так і комерційної частини заводської справи. Ігнатій Ігнатійович Ясюкович завжди був одним з головних та блискучих захисників інтересів кам’яновугільної та металургійної промисловості».

Олександр Слонєвський, краєзнавець
м. Кам’янське