Бурхан Валентин Мусієвич народився 24 лютого 1937 р. Дніпродзержинську. Закінчив Львівський медичний інститут.

Почесний громадянин Дніпродзержинська. Член Національної спілки письменників України.

Читачам, особливо тим, хто любить і цінує поезію, напевно, немає потреби представляти Валентина БУРХАНА – його вірші постійно друкуються на сторінках місцевої періодики, він є автором 8 поетичних збірок віршів: «Тривожна радосте моя» (1972), «Рясноцвіт любові» (1980), «Квіти мужньості» (1988), «Кохання окличний знак» (1992), «Доброспів», «Жага» (1997), «Материзна», «Місто долі моєї» (2001). Бурха.

Поезія для Валентина Бурхана стала другим покликанням (він по професії лікар). Його віршам властиві як ліричний настрій, так і громадянська схвильованість долею рідної землі, народу.

Земляки пам’ятають Валентина Мусійовича Бурхана як видатного медика, багаторічного керівника 1-ї стоматологічної поліклініки, котрого із вдячністю згадують тисячі й тисячі дніпродзержинців. Не менш відомий його успіх на літературному поприщі, як світлої душі поета, чия громадянська поезія, сповнена любові до рідної землі предків, інтимна лірика, тонкий гумор і їдкий сарказм торкаються найпотаємніших струн душі читача, змушуючи задуматися над минулим і прийдешнім. Валентин Мусійович був членом Національного спілки письменників України, автором поетичних збірок, які займають достойне місце на книжковій полиці любителів рідного слова. Йому належать слова гімну міста Дніпродзержинська, а одна з вулиць міста носить його ім’я.

Бурхан Валентин Мусійович народився 24 лютого 1937 р. в місті Дніпродзержинську. Після закінчення школи поступив до Львівського медичного інституту на стоматологічний факультет, закінчивши його, повернувся додому, бо добре розумів, що він потрібен тут, на батьківщині. Мав вищу кваліфікаційну категорію і обіймав посаду головного стоматолога-ортопеда управління охорони здоров’я міста. Завжди чуйно ставився до людей.

Був відзначений званням відмінника охорони здоров’я, орденом «Знак пошани», медалями та дипломами, одержав титул «Почесного громадянина» м. Дніпродзержинська. Але не нагороди були головним в його житті. Перш за все – улюблена справа. І ніщо не порівнювалось з відчуттям щастя, коли він бачив добре зроблену роботу і щиру вдячність пацієнтів. І тільки заради цього жив та працював Валентин Мусійович Бурхан.

Поет вів активне життя, багато їздив, зустрічався з людьми.

Помер Валентин Мусійович 29 червня 2003 року в Парижі під час перебування на медичному симпозіумі.

Валентин Бурхан увійшов у поезію впевнено, з чималим набутком життєвого досвіду. Поет багато друкувався в обласній та республіканській пресі, згодом в обласному видавництві почали виходити його книжки поезій. Читачам, особливо тим, хто любить і цінує поезію немає потреби представляти Валентина Бурхана – його вірші постійно друкувалися на сторінках місцевої періодики, він був автором поетичних збірок віршів: «Тривожна радосте моя» (1972), «Рясноцвіт любові» (1980), «Квіти мужності» (1988), «Кохання окличний знак» (1992), «Доброспів», «Жага» (1997), «Материзна», «Місто долі моєї»(2001), «Осіння брость» (2003).

«Осіння брость»

Основними темами поетичної творчості Валентина Бурхана, починаючи з першої його збірки «Тривожна радосте моя» (1978 р.), були любов до рідної землі і біль за те велике лихо, що його принесла Друга світова війна – це чи не найпотужніший емоційний пласт його поетичної свідомості.

Де могила твоя,
Я не знаю…
Батьку, батьку,
уже скільки літ,
Як над нею в журбі опадає
дум земних
золотий первоцвіт… («Батькові»)

В. Бурхан належав до покоління дітей, на долю яких випали всі страхіття довоєнного, воєнного і повоєнного періодів: сирітство, голод, поневіряння. Це люди мічені лихом. З роками у більшості з них ті сліди зарубцювались. Але тільки не в поетів.

В очах – ще й нині відблиски заграви.
Жита, що топчуть чоботи чужі,
На всі мої літа той біль кривавий
Лишився у стривоженій душі.

Рівень поетичної творчості В. Бурхана зростав з кожною новою книжкою. Він не шукав карколомних поетичних засобів. Його творчість спокійна, як спокійна людська доброта. Це і є першопричиною світлого ліричного образу в його поезії. Син Придніпров’я, Валентин Бурхан ніжною любов’ю любить землю рідно краю, яка його зростила, вивела на широкий життєвий шлях і живить своїми життєдайними соками.

Іде весна в стрімкучому
роздоллі,
На повні груди дихає
теплом
Ровесниця дзвінка моєї
долі,
Торкає душу трепетним
крилом,
Блакиттям б’є в дніпровім
видноколі
Любов’ю розквітає над чолом
(«Весняний сонет»)
***

Чужа земля
І хмари спохмурнілі,
І березень в полотнищі вітрів,
І ниють ще рубці на білім тілі
Від знятих позавчора лиш бинтів.
* * *

Мій рід – це плем’я героїчне,
Йому прейдені сяють вежі,
Бо ж як полюбить, то навічно,
А що задумала – те звершить!

Автор знаходить схвильовані і необхідні слова про свою любов, в яких оспівується весняна свіжість і краса справжніх відчуттів, вірність.

Вірші В.Бурхана несуть у собі пісенну мелодику, через те ними цікавляться композитори. До багатьох віршів поета написано музику. Свого часу побачив світ створений у співдружності з дніпродзержинським композитором Іваном Бурим пісенник «З колін устаньте, матері», до якого ввійшли двадцять п’ять найбільш вдалих творів поета-аматора. У тому числі: «Листопад», «Так хороше мені ще не було», «Вишневий цвіт», «Не відірвися від землі» та інші. У «Гімні міста Дніпродзержинська» поет чутливо дослухався до ритмів епохи, знайшов найточніші слова, щоб передати заповітні відчуття любові до міста.

Дніпродзержинськ –
Наша слава жива, наша доля,
Земляків наших праведна суть,
Дніпродзержинськ –
Прометея нескорена воля,
Що до праці й до щастя зовуть.
(«Гімн міста Дніпродзержинська»)

Після знайомства з ліричними віршами автора у читача немає жодних підстав не вірити його словам: «Моє покликання – любов!». Любов до жінки, матері, рідної землі і повноводного Дніпра… «Що ще треба українцю крім любові і добра?» – питання це містить в собі й відповідь.

БІБЛІОГРАФІЯ :

1. Бурхан В.М. Рясноцвіт любові. – Дніпропетровськ. – 1980.
2. Бурхан В.М. Квіти мужності: Поезії. – Дніпропетровськ: Промінь. – 1988. – 38с.
3. Бурхан В.М. Кохання окличний знак. – Дніпропетровськ: Поліграфіст, 1990.
4. Бурхан В.М. Доброспів. – Дніпропетровськ. – 1995.
5. Бурхан В.М. Жага:Поезії. – Дніпропетровськ: Поліграфіст. – 1997. – 82с.
6. Бурхан В.М. Материзна: Вибрані поезії. – Дніпропетровськ: Поліграфіст. – 1998. – 237с
7. Бурхан В.М. Присвяти. – Дніпропетровськ. – 2000. – 28с.
8. Бурхан В.М. Місто долі моєї: Поезії. – Дніпропетровськ: Поліграфіст. 2001. – 59с.
9. Бурхан В.М. Осіння брость: Поезії. – Дніпропетровськ: Поліграфіст. – 2003. – 99с.
10. Бурхан В.М. Поезії // Антологія поезії Придніпров’я. – Дніпропетровськ – 1999. – с.: 72-90
11. Бурхан В.М. Віші //Весняний цвіт. – Дніпропетровськ, 2004. – с.:8-1

Література про творчість поета:

1. Антологія поезії Придніпров’я /Під заг. ред. В.Коржа – Дніпропетровськ: Січ, 1999. – с. 35 – 36, 72 – 78.
2. Бурлаков С. У пошуках святих істин //Зоря. – 1998. – 3 лютого.
3. Буланов В. Поэт, медик, гражданин (Валентин Бурхан) //Відомості. – 2007. – 28 лютого. – с.2.
4. Бурхан В.М. – поет, колишній головний лікар стоматологічної поліклініки №1, почесний громадянин м.Дніпродзержинська (2000) // Люди і місто: 255-річчю з дня заснування Дніпродзержинська присвячується. – Дніпродзержинський IEIB, 2005. – 100 с.
5. Камертон серця: (Наші ювіляри. Валентин Бурхан) // Дзержинець. – 1992. – 21 лютого.
6. Собчук В. Золоте достоїнство зерна у слові Валентина Бурхана //Дзержинець. – 1997. – 21 лютого.
7. Тараненко О. Єрмак підкорив Сибір, а він – Дніпродзержинськ. [У м. Дніпродзержинську перейменовано вул. Єрмака на ім. Валентина Бурхана] //Зоря. – 2004. – 24 квітня.
8. Я до тебе прийшов не гостем (Книжкові прем’єри. В.Бурхан «Осіння брость») //Ведомости. – 2007. – 26 февраля. – с.5.