Про усе графічне

Я, Ірина Слободяник, народилася у грудні 1959 року на о. Сахалін в сім’ї офіцера Володимира Закатіна.

У 1965 році Дніпродзержинськ захопив мене у свої обійми і досі не відпускає.

Як було заведено в багатьох родинах, дитинство моє мало витримати випробування двома школами. Але, мандруючи у світ музики, я знайшла золотий скрипковий ключик і відкрила ним потаємну кімнату, де можна заховатися і просто побути наодинці з собою.

З дитинства любила спостерігати, як за допомогою ручки букви об’єднуються в слова. Мабуть, і в цьому випадку зачаровувала мене графіка письма. Додавати словам ліричного забарвлення чи якогось особливого змісту допомагали мені журналістика та поезія. Час від часу мої вірші потрапляли у колективні збірки чи журнали. А от на газетних шпальтах слова, висмикнуті з віршів, здається, починали швидко стомлювались і сумувати…

Усі ці роздуми сприяли формуванню висновку, що, дійсно людина народжується з особливим, неповторним сприйняттям світу, яке обов’язково має бути проявленим. Тобто, у моєму випадку – лінія, яку я завжди шукала, знайшла мене. Саме у 2000 році я почала малювати кольорові графічні роботи, цілком покладаючись на поштовхи і сплески власної підсвідомості. З періодичністю у декілька років з’являлося на світ те, що представлено на ваш розсуд сьогодні.

А минулої осені відчула несподіване і нестримне бажання - малювати білим по чорному. Здається, тепер вже знаю, чому: біла лінія на чорному тлі – це досконалий стан графіки.

І – нарешті:

1. Мені подобається малювати і я щаслива, що можу цим займатися;
2. Я маю можливість показати вам те, що роблю, і мене це хвилює;
3. Я вдячна долі за дарунки підсвідомого, які, можливо, є знаками, з яких складається мова душі.