«Хай пишеться життя подовша повість
Добра не подала дев’ятий вал,
Доки в душі стоїть на чатах совість
Мій комісар і власний трибунал»

Олександр Андрійович ТАРАНЕНКО – поет–пісенник народився в 1941 р. в с. Червона Вамянка Кіровоградської області. Професійний журналіст.

Член національного Союзу журналістів України.

Автор збірок віршів: «Одвічне свято урожаю» (1978) і «Жовтнева площа» (1982).

Живе в Дніпропетровську.

Тривалий період життя поета пов'язаний з нашим містом, тут він працював слюсарем на заводі, одночасно друкуючись на сторінках «Дзержинця», незабаром став професійним журналістом, був кореспондентом і зав. відділу газети «Дзержинець».

У збірку «Жовтнева площа» включені вірші про рідне місто: «Рядок з анкети», «Дніпродзержинськ лівобережний», «Перший злиток».

Ту славу, закорбовану війною,
Не заслонять подіями роки.
Простому злитку перед прохідною
Честь віддають прості фронтовики.

Цей вірш присвячений подвигу металургів Дзержинки, які відлили 1-й злиток сталі 21 листопада 1943 роду, тобто на 26-й день після вигнання фашистів з міста. У цих рядках відчувається зв'язок поколінь, подяка народжених після війни тим, хто її пройшов і залишився лежати на полі бою.

У книзі багато лірики: віршів про дружбу, вірність, любов.

Хіба любов у часі можна мірять?
Вона і юна, і як світ стара.
Є і такі, що у любов не вірять
Але вона від того не вмира...

Вірші написані дуже просто, в більшості своїй спокійного звучання, напевно цим, вони і привертають нашу увагу.

Ні не даремно падають зірки,
Що сотні літ світилися не даремно.
Зриваються у космосі буремнім,
Коли людські стрічаються думки...

Багато його віршів покладені на музику: «Буває серце розум запита», «Надвечір’я» та ін.

Буває серце розум запита:
Як ти прожив усі ці літа?
Не генієм, проте і не ледащо,
Як треба жив, а міг би звичайно краще.

У дні, що збігли наче ручаї.
Пізнав людські тривоги, як свої.
Лиш на розпутті пройдених доріг
Своє кохання перше не зберіг.
Проте воно повернеться не раз
Теплом далеким зігрівати нас,
Хай кожен крок життя моє звіря
Любові незгасаюча зоря.

* * *

НАДВЕЧІР’Я
сл. О. Тараненко
муз. Анастасії Бая

Відлітають, як пташата діти,
Злинув час, неначе й не жилось,
Павутиння бабиного літа
І твоє волосся заплелось.
Ми на двох і радощі, й тривоги –
Все навпіл ділили, як могли.
То не зморшки, а мої дороги
На чолі твоєму пролягли.
Ще в душі звучать любові струнки,
Доторкайся по-частіше їх.
Я читаю спогади про юність,
У очах фіалкових твоїх.
Наче осінь вже не за горами,
В дітях лиш повториться весна.
Хай не гасне ніжність під вітрами,
Не торкає серце сивина.
/Зоря. – 1993. – 27 листопада/

БІБЛІОГРАФІЯ:

1. Тараненко О. О. Одвічне свято урожаю: Поезії. – Дніпропетровськ: Промінь. – 1978. – 45с.
2. Тараненко О. О. Жовтнева площа: Поезії . – Дніпропетровськ: Промінь. – 1982. – 46с.

* * *

В. Юргель, Р.О. Рараненко «Жовтнева площа» //Дзержинець. – 1983. – 18 березня